Не зважаючи на те, що дитяча психіка гнучка, а мозок формує власні пояснення, намагаючись стерти чи пояснити якісь події, діти все ж потребують підтримки. Особливо в період, коли постійно лунають сирени, коли існує великий ризик замінувань територій, неможливо продовжувати навчання чи просто виходити на вулицю. Спартак Суббота, кандидат психологічних наук (PhD), психіатр та психотерапевт, розповів, як краще говорити з дітьми про війну під час війни.
Спартак Суббота, кандидат психологічних наук (PhD), психіатр та психотерапевтФото: Пресслужба
Діти 5-10 років. Як варто говорити
У цей період діти за своєю суттю дуже допитливі. Вони вивчають світ і намагаються зрозуміти та усвідомити процеси в ньому. Тому можуть часто ставити питання “Чому лунають сирени?”, “Чи зустрінуся я з друзями?”, “Чому нас хочуть вбити?” Насамперед на ці питання потрібно давати відповідь. Не можна лишати їх відкритими. Інакше діти знайдуть або “свою” відповідь, або почують звідкілясь неправдиві чи якісь страшні факти.
Водночас розповідати про події варто без подробиць та зайвих деталей. Відповіді мають бути спрощені. Бо діти не зрозуміють усю суть геополітики, лише заплутаються. Можна пояснювати на прикладі казок і антагоністів, фільмів чи мультсеріалів. Така аналогія буде легша для сприйняття.
Головне говорити з дітьми чесно, але не перевантажувати деталями. Також варто сформувати впевненість, що дорослі контролюють ситуацію. Можна сказати, наприклад, “Я все роблю, щоб ти був у безпеці” або “Наші воїни на передовій, щоб ми були в безпеці”. Це прибере відчуття хаосу й небезпеки.
Діти 5-10 років. Як НЕ варто говорити
І в мирний час, і особливо під час війни не варто вдаватися до фізичного насильства. Це лише спровокує ще більше паніку, посилить стрес і підвищить тривожність у дітей. Трапляється так, що деякі діти стають надто емоційними чи активними. Це нормально, так проявляється стрес і тривожність. Не варто сварити їх за це. Дайте вихід таким емоціям, за можливості залучіть до фізичної роботи, влаштуйте танцювальний флешмоб — емоції мають знайти свій вихід.
Не варто засуджувати чи звинувачувати. Не можна казати “От ти тут не хочеш їсти борщ, а діти в Маріуполі страждають”. Це лише посилить відчуття провини й може мати серйозні наслідки в майбутньому. Також краще не зриватися на крик чи істерику. Такі дії ще більше налякають дитину.
Підлітки 10-17 років. Як можна говорити
З підлітками говорити з одного боку простіше, а з іншого складніше. Вони вже розуміють якусь ситуацію, мають певні уявлення про політику, сам факт війни, але тим не менш вони все ще дуже вразливі. Тож говорити про зміни чи війну варто делікатно.
Що обов’язково враховувати: можливість ділитися своїми емоціями, страхами, переживаннями. Підлітки особливо мають розуміти, що це, так би мовити, “легально”: сердитися, плакати, агресувати. У цих ситуаціях дорослі теж можуть озвучити свої почуття.
Підлітки 10-17 років. Як краще НЕ говорити
Не варто застосовувати все вищепереховане: насильство, засудження, звинувачення, крик, істерику. Це лише посилить розкол у родині.
Також краще не брехати. Про ситуацію та власні емоції. Якщо ви розгублені чи налякані, можете це озвучити, але додати, що дорослим теж таке властиво перед тим, як зрозуміти, що робити далі.
Не варто мінятися ролями з дитиною або перекладати на неї обов’язки дорослих. Якими б дорослими не здавалися підлітки, для 15 чи 16 завеликий тягар і відповідальність може їх “зламати” й завдати травм.
Якщо підлітки надто драматизують і заявляють, що хочуть заподіяти собі шкоди чи піти з дому/тимчасового прихистку, тоді спробуйте проявити максимальний спокій і знайти компроміс. Можете поставити низку питань, відповіді на які допоможуть дитині вгамувати емоції. Наприклад: “Чи можу я щось зробити, щоб тобі стало легше/краще? Що це може бути? Як би ти хотів/ла позбутися цього стану? Що станеться, коли відбудуться такі-то зміни?”.
Війна — це складно для всіх. Але дорослі мають пам’ятати: після війни наше майбутнє будуватимуть діти. Тому важливо максимально вберегти їхню психіку здоровою й міцною.
