У соцмережах ширяться дописи про «недостатні страждання» під час війни або, навпаки, надто спокійний чи веселий спосіб життя. Хтось звинувачує інших у тому, що люди не пережили жахи окупації, хтось — у тому, що поїхали з Києва, а комусь видається замало того, що люди просто працюють на себе, бо мали б «лише на фронт». Ті чи інші повідомлення викликають бурю емоцій, тригерять населення та провокують сварки.
Чому під час війни не варто лише страждати, а краще берегти себе — пояснює Спартак Суббота, психотерапевт, кандидат психологічних наук (PhD) та медичний психолог.
Фото: Пресслужба Спартака Субботи
Відчуття провини
«Мені часто пишуть або на особистих сесіях розповідають про відчуття провини. Люди соромляться, якщо подивляться фільм чи розслабляться. Жінки соромляться своїх бажань зробити макіяж чи зафарбувати сивину. Однак, ми не повинні соромитися звичних бажань», — каже Спартак.
Навпаки, стверджує психотерапевт, не нормально жити постійно у страху, паніці, з тугою. Наш мозок не заточений на такі умови, тому він все одно шукатиме шляхи, щоб розслабитися, перемкнутися, розвеселитися — це нормально. НЕ нормально, коли хтось соромиться через це.
«Кожна людина переживає війну по-своєму. Якщо сьогодні ваш сусід сміється чи розповідає жарт, а його дружина хоче сходити на манікюр, це не означає, що їм легше чи вони замало страждали. У мозку кожного відбувається сотні процесів, наслідки яких ми зможемо відчути вже аж після війни. Тому не варто когось засуджувати за бажання якихось речей. Навпаки, в бажанні комусь гіршого життя ми перетворюємося на наших ворогів, які злі на нас уже за сам факт того, що ми тут живемо краще», — додає Спартак Суббота.
Чого не варто соромитися
Бути в безпеці
Не всі мають бути на фронті, переконаний психотерапевт. Якщо людина не має бажання, у неї крихка психіка, то користі від неї на полі бою буде мало, а от у тилу більше. Також бути в безпеці з дітьми чи самому під час війни — важлива мета:
«Жоден військовий не бажає цивільним переживати жах з передової. Навпаки, вони б'ються там, щоб тут було спокійно. Вони хочуть повернутися в свої домівки, до своїх родин, дітей і наша робота — зберегти себе для спільного майбутнього».
Робити «недостатньо»
Волонтерити теж потрібно з розумом. Не варто кидати роботу, а потім лишитися без змоги сплачувати комунальні платежі чи купувати продукти. Так само не варто виснажувати себе й працювати 24/7.
«Ваші ресурси потрібні будуть не лише зараз, але й у майбутньому. І ваше завдання їх правильно розділити. Нікому не стане краще, якщо завтра ви захворієте чи впадете від втоми. Тому соромитися за те, що ви замало робите, не потрібно. Якщо у вас виникає така думка, значить ви вже робите достатньо», — зазначає Спартак Суббота.
Відчувати апатію та нічого не робити
Апатія — не вибір людини, це стається на біологічному рівні. У такий спосіб нервова система захищається від стресу та втоми. Тому нічого не робити певний час теж нормально, не варто дорікати собі цим.
Кохатися
Важливо розуміти, каже психотерапевт, що життя не складається тільки з сумних подій. Наш мозок потребує інших емоцій, так само як тіло потребує різних відчуттів. Ви не зможете повноцінно жити лише на самій картоплі. Аналогічно мозку потрібні дофамін та адреналін, які виділяються, коли ми кохаємося.
Робити макіяж, манікюр, зачіску
По-перше, ритуали догляду за собою допомагають відволіктися. По-друге, дають впевненість і контроль хоча б над частинкою свого життя. По-третє, підіймають моральний дух. Тому, якщо хтось має бажання й емоційний ресурс зробити зачіску й одягнути сукню, його потрібно максимально в цьому підтримати.
Не плакати
Плач — не найкращий індикатор горя. Сумувати можна й без сліз.
«Якщо ви переживаєте горе не так гостро, як інші — це ваша перевага. Не варто плакати, бо так роблять усі», — наголошує психотерапевт.
Не страждати
Те, що коїться навколо, не означає, що всі повинні виснажити себе, загнати в безсоння чи падати з ніг.
«Пам’ятайте: ви нічим не допоможете людям з Маріуполя, Мелітополя, Бучі чи Рубіжного, якщо будете весь час на нервах, забороните собі відпочинок чи навіть відмовитеся від їжі. Навпаки, краще буде, якщо ви свої сили інвестуєте у волонтерство, відбудову міст чи збереження й поширення пам’яті про злочини. Заборонити собі жити - це не героїзм», — підсумовує Спартак Суббота.
