Нога російського солдата ступила на землі Херсонщини в перші дні повномасштабного вторгнення. Жителі Херсонщини, хто як міг, боронили свою землю і робили перебування росіян на українській землі максимально нестерпним. Голова Чулаківської обʼєднаної громади Олександр Мусієнко розповів проєкту Радіо Свобода "Новини Приазовʼя", як окуповували села на Херсонщині. А також про захоплення сільради, дефіцит продуктів та російський полон.
Далі пряма мова Олександра Мусієнка.
Ви памʼятаєте перші дні війни, як це почалося?
– Я, напевно, його згадую як і всі українці, як і весь наш український народ, який розбудили рано вранці прильоти ворожих ракет по наших мирних містах, по наших мирних селах. І моя громада не стала виключенням, адже на території Чулаківської ОТГ знаходились 2 військові частини, в які близько 5 години ранку прилетіли російські ракети. І тим самим сполохали, налякали і сповістили про те, що почалася війна.
Які були ваші перші кроки?
– Спочатку, чесно кажучи, люди були в шоці, перелякані, не знали як реагувати на це все. Наше покоління чуло про війну лише з переказів наших бабусь, дідутривають бойові дії. Але цього разу все по-іншому, бо війна до кожного постукала у двері..
– Зараз фактично йде повномасштабна війна з застосуванням зброї, якої тільки можливо і всіх сил. Що тоді було? Я хочу згадати і порівняти це так – ось в тебе є життя, все добре, ти не замислюєшся, як багато мені з місцевих говорили: "Ми були дуже щасливі". Навіть, хто був не дуже багатий, хто не мав якихось великих статків чи гарних автомобілів, чи ще чогось, але ми були багаті тим, що могли спокійно жити, могли в будь-який момент купити будь-що в магазині, поїхати куди захочеш.
"Запустили млин, який не працював 15-20 років"
– Так ось, перші дні війни змінили все, буквально за кілька днів перервалось все, жоден товар більше до нас не поступав... Ми опинилися з тим, що на полицях магазинів не стало хліба, дуже швидко закінчились продукти, які були в магазинах на той час, а нового підвозу не було, на полицях аптек раптово зникли всі ліки, які люди в паніці розкуповували – треба воно тобі, не треба, але як то кажуть, про запас.
– Ми відновили роботу млина, який не працював 15 чи 20 років. Фермерські господарства надали безкоштовно зерно і почали молоти борошно... Це були чоловіки яким вже по 50-60 років, комусь до 50. Вони всі відгукнулись, кинули свої домашні справи і стали майже цілодобово працювати аби забезпечити громаду борошном.
"Ні поліції, ні прокуратури, ні СБУ, нікого не було на місці, а життя тривало"
– 24 лютого з початком вторгнення зникають усі правоохоронні органи, які працювали на нашу безпеку. Ні поліції, ні прокуратури, ні СБУ, нікого не було на місці, а життя тривало. І для себе я розумів, що війна війною, росіяни наші вороги, але колись війна закінчиться, але наших мародерів ніхто нікуди не подів і війна розв'язує їм руки...
Ми в кожному пункті громади створили добровільні дружини, ми були без зброї, але було налагоджено чергування. Я підписав документ про запровадження комендантської години на території ОТГ з 22 до 6 ранку. І от майже до 14 березня, до заходу військових, відбувалось патрулювання населених пунктів...
Подзвонив невідомий мені номер, який сказав: "Все, в селі диверсанти, партизани"
– 14 березня близько 14 години дня на мій телефон подзвонив невідомий номер, який сказав: "Все, в селі диверсанти, партизани" і, що вони повністю блокують село Чулаківка, з усіх частин – в'їзди, виїзди і наказано було, щоб я через пів години був біля сільської ради. Коли я прибув до приміщення, далі все відбувалось як у кіно, яке ми дивились в мирній Україні.
Це було буквально 2-3 хвилини, залетіла велика кількість техніки, яка блокувала повністю приміщення сільської ради з усіх сторін БТРами, були виставлені снайпери, кулеметники, автоматники. Це виглядало наче це не будівля сільської ради, і я не звичайний голова сільської ради, без зброї, без нічого, а як захоплення Пентагону.
Це сьогодні уже трошки смішно, а тоді звичайно нікому не було смішно, бо ми не знали, що в них в голові. Я приїхав до сільської ради, де мені було повідомлено, що я затриманий і наказано підійматися в свій кабінет і чекати подальших розпоряджень.
– Коли їхав туди, то зрозумів, чим все може закінчитися і вже багато чув про історії своїх колег, що робили з сільськими головами, що робили з мерами міст, тому морально вже десь підготувався за ці декілька хвилин, поки їхав з дому до роботи.
Тяжко було моїй родині, бо дружина, троє маленьких дітей і фактично ми тоді не знали, як будуть розвиватись події і чи взагалі ми зустрінемось і через який час ми зустрінемося. У моєму випадку, коли було наказано піднятись в кабінет – я піднявся. За мною пішли 4 солдати з наставленими автоматами.
"Вони дуже боялись на той час народного спротиву"
– У той момент, коли мене затримали, на площі почали збиратись люди. І це не 5-10 осіб, а з кожною хвилиною людей ставало все більше і більше. Він наказав мені записати звернення і виставити в групі нашої сільської ради, сказати, що все добре. Дозволив подзвонити дружині, сказати, "що все добре" і щоб вона якомога більшій аудиторії передала цю інформацію. Ну і треба було в звернені пояснити, яка їхня місія, чому вони тут – що "вони будуть шукати диверсантів, обходити двори".
Чому все ж таки виїхали?
– Я залишався зі своїми людьми до останнього, поки я міг там бути, я виїхав 10 квітня. Після того, коли вже відчув загрозу не для себе особисто. За ці дні я особливо вже і не боявся за життя, бо вже, що буде то буде. Але зі мною залишалась моя родина. Тому коли пішли перші слова про те, що "є в мене діти, та треба вже скоро міняти прапор і готуватися до святкування разом з ними Дня перемоги", то краще, напевно, не жартувати...
То я вже зрозумів, що це недобра розмова і що недалеко той день, коли заберуть моїх дітей і потім будуть змушувати бути зрадником, а я зрадником ніколи не був і розумів, що я ніколи ним не стану. Тому прийняв таке рішення і виїхав з громади...
"Головне сьогодні – зберегти життя наших земляків"
– Хочу сказати, що сьогодні я щодня на зв'язку з працівниками сільської ради, із старостами, які залишилися на території, бо є деякі старости, які також виїхали. Щодня з простими людьми говорю, мій телефон працює 24\7 і я відповідаю на всі номери. Я розумію, що сьогодні дуже багато проблем.
Мало того, що окупація, мало того, що проблема з коштами, але людині треба говорити, людині треба чим можна допомогти, тому і спілкуємося. На сьогодні ситуація в громаді спокійна. Продуктів вистачає. Так, на сьогодні більшість товарів російські, але ми розуміємо, що головне сьогодні – зберегти життя наших земляків. Я вірю в те і знаю, що недовгий той час, коли українська армія, наші хлопці переможуть, і ми повернемося до звичного життя, але сьогодні задача – вижити...
