Олена зі Скадовська зустріла війну в себе вдома з маленьким сином на руках. У дівчини власний бізнес, який вона вже три роки розвиває у рідному місті. Однак через військових РФ і окупацію їй довелося зібрати сина і поїхати з дому. Для Скадовськ.City Олена розповіла про довгу евакуацію, життя за кордоном та мрію повернутися додому.
Далі пряма мова Олени.
Розкажіть про своє 24 лютого, як зустріли війну?
Я розгубилася, як і вся Україна. Син мій дуже маленький, він не зрозумів, що відбувається. Окрім сина, в моїй родині ще мама і батько. Я дуже просила тата, щоб він з нами поїхав, але він не захотів залишати своїх собак, будинок. Батько залишився вдома. З мамою і сином ми були змушені виїхати зі Скадовська.
"Жінок не чіпали, чоловіків шманали на всіх блокпостах"
Шлях евакуації був дуже довгим, ми виїхали 20 квітня, добиралися десь 4 дні. В середу зранку виїхали, в перший день прибули в Херсон.Мені сказали, що є місця в евакуаційному автобусі з Херсона до Одеси. Ми чекали в Херсоні, одну ніч перебули там в готелі. Нам допомогли волонтери, розказали, де поселять безкоштовно. Ми там ночували одну ніч. В четвер ми виїхали у бік Миколаєва. Було дуже багато блокпостів. Приїхали в Миколаїв і заночували в дитячому садочку. Наступного ранку з Миколаєва ми відправилися до Одеси.
Російські військові на блокпостах питали, куди ми їдемо. Казали в Миколаєві та Одесі не затримуватися, бо там, за їхніми словами буде те саме, що й у Маріуполі.
Було дуже дико, вони заходили в автобус з автоматами. Жінок не дуже чіпали, в основному чіпали чоловіків. З нами їхало два пенсіонери і один багатодітний батько. То їх шманали на всіх блокпостах. Роздягали, дивилися чи є татуювання, дивилися телефони. Нас так не перевіряли.
В Одесі нас зустріли волонтери, провели у залу підвищеного комфорту, там були безкоштовні смаколики, випічка з патріотичними написами.
В пʼятницю ми сіли на потяг з Одеси до Перемишля. В суботу вже були на місці. Там нас зустрів знайомий моєї подруги. Вона живе в Бремені в Німеччині. Він забрав нас машиною.
Чому обрали саме Німеччину для тимчасового проживання?
Я обрала Німеччину, бо там була робота в одному з тату-салонів. І раніше я вже жила в Німеччині близько трьох років. Я добре знаю німецьку.
Розкажіть про свій бізнес, який залишився у Скадовську
Мій бізнес – це моя невеличка тату-студія. Там працюю я і ще один пірсинг-майстер – моя подруга. Ідея народилася ще коли я жила в Німеччині. Наважилася і відкрила студію 2019 року. Ми працювали в центрі міста. В мене були постійні клієнти. Багато приходило військових з нашої частини у Скадовську. Як тільки все почалося, я ще трохи працювала. Одного разу навіть люди набили собі напис "Русскій воєнний корабль...".
Я виїхала з міста і татуювання в салоні зараз немає кому робити. Подруга залишилася працювати.
"В Німеччині я побачила оголошення, шукали тату-майстра"
В Німеччині працюю в маленькому містечку. Клієнтів вистачає. Працюю щодня. Дуже задоволена роботою. Влаштувалася сюди випадково. Побачила оголошення, де хлопець писав, що потрібен тату-майстер. Він працював тут до мене і шукав людину на своє місце.
"Хочу жити так, як ми жили раніше"
Скадовськ – це моє рідне місто. Я тут народилася. Я прожила тут більшу частину свого життя. Щороку до нас приїжджало десятки тисяч туристів. Багато діток в нас щороку оздоровлюються. Це таке гарне, таке сонячне місто. Я так сподіваюся, що скоро там буде мир, щоб люди могли працювати, жити. Так, як ми жили раніше.
Чи вірите, що скоро повернетеся додому?
Я так вірю в перемогу України. Хотілося б вже в кінці літа приїхати додому, тому що зараз говорять, що росіяни не пускають людей в область. Тільки з Криму. А мені так хочеться додому.
Я б сказала російським військовим, забирайтеся до себе додому. Нехай позабирають разом з собою всі свої трупи і більше ніколи не повертаються до нас. Бо ми їм тут не раді.
