Понад 5 місяців тому Скадовськ окупували російські загарбники. Частина жителів зібрали своє життя у валізу і покинули рідне місто. Водночас попри захоплення влади ворогами, багато місцевих залишилися, кожен зі своїх причин. Як люди проживають пекло окупації, про поведінку військових рф та віру в Збройні Сили України анонімно розповідає жителька Скадовська.
Далі пряма мова героїні.
Як вашу родину застала війна?
О 5 ранку раптово задзвонив телефон. Це був наш гарний друг. Його батьки живуть у селищі Гаврилівка 2, Каланчацького району. Сказав, що вони всі сидять у льоху, порадив зібрати документи та речі, а потім найстрашніше слово "війна"! Сказати, що це був шок – це нічого не сказати... Ступор, паніка, відчай, нерозуміння того, що відбувається. Дітей не будили, тихенько зібрали речі й почали готувати підвал, а там води по кісточку. Скадовськ славиться підтопленнями. Де взялися ті сили не знаю, але за 15 хвилин ми засипали ту воду бутом та піском, що взяли у сусіда. Найважче було не налякати молодшу дитинку.
Чому вирішили залишитися, не було страшно?
Мама чоловіка має проблеми з серцем, остеохондроз і хворобу щитоподібної залози. На початку березня їй стало погано і потрібно було ставити крапельниці. Це був перший момент, який змусив залишитись. На той час у місті наче було тихо. Ми вирішили трохи зачекати з виїздом, а після розстрілу евакуаційної колони відмовились від бажання виїхати. Дуже боялися за дитину. Було страшно залишитись і набагато страшніше виїхати. Ми дуже довго жили в орендованому житлі, а декілька років тому змогли придбати свій будиночок мрії, своїми руцями змінили вікна, зробили утеплення фасаду. Розумію, що життя важливіше за все, але було дуже важко кинути те, на що так довго чекали, куди стільки душі та любові вклали.
Дуже багато близьких і знайомих виїхали ще у квітні-травні, але багато і залишилось, кожен зі своїх причин. Наразі це дуже допомагає. Ми багато спілкуємося і підтримуємо один одного, як морально, так і фізично, ділимося харчами. От так і виживаємо.
Фото: Ілюстративне фото, Unsplash
Розкажіть про рідний Скадовськ до приходу окупантів і зараз, яким стало ваше місто?
О! Скадовськ – це неперевершене місто! Гомінливе в влітку і тихе, спокійне взимку. Такий собі баланс тиші й гомону. Зелене, чарівне, з ароматом камки (так тут називають водорості зостера), свіжовіджатої соняшникової олії, кавунів і креветки. Це дуже охайне і привітне містечко. Воно закохує в себе з перших хвилин перебування. Таким воно було до 24 лютого... Зараз просто неможливо підібрати слова. Це початок 90-х: стихійна торгівля, пусті дитячі майданчики, шалений дефіцит ліків і засобів індивідуальної гігієни, черги за продуктами, роботи майже немає. А постійні пересування техніки ворога (часто колонами) взагалі моторошно бачити.
Ми пересуваємось маленькими вуличками й виходимо тільки при потребі. Після 15:00 на вулицях майже немає людей. Хоча деякі в місцевих барах наважуються "відпочивати". Навіть самшитова алея і туї на центральній площі повисихали, споглядаючи все, що відбувається. Навіть рослини у місті впадають в депресію...
Чи ходять люди на пляжі зараз?
Якщо чесно, то ми були один раз... Гнітюче тихо, десь до 200 людей на весь міський пляж. Раніше і яблуку не було де впасти. Знаю, що приїжджають на день-два відпочити з Херсону та Каховки. Розумію, що люди намагаються хоч якось відволікати себе і дітей, намагаються не ставити життя на паузу.
Фото: Ілюстративне фото, Unsplash
Який той "рускій мір" насправді?
"Рускій мір" – це примусове нав'язування "величі" радянського союзу, життя минулим і заохочення не рухатися вперед. Це заборона розвитку в усіх сенсах і напрямках. З іншого боку "рускій мір" – це лакмусовий папірець. Одразу проявляються жадібні до влади і грошей, безпринципні, ниці і, не побоюся цього слова, недолугі люди. Що приніс у місто? Нічогісінько!!!Окрім страху і огиди. Що забрав? Спокій і нормальне життя, школи, садочки, відпочинок, роботу, а ще свободу слова і свободу переміщення. Ми не живемо, ми намагаємося зберегти себе до визволення.
Життя в тимчасовій окупації – це режим ховрашка. Вушка на маківці, дупка з копієчку. Психологічно дуже важко. Іноді так накриває, що самим страшно. Згадується фраза робота з планети Шелезяка: "Держаться больше нету сил...Больше нету". До речі, цю фразу ми використовуємо, як код між друзями, так би мовити: "Потрібна підтримка, збираймось на каву".
Як вам вдається відволікатися, що рятує?
Якщо читали Франкла (його взагалі треба включити у шкільну програму), то знаєте, хто зміг вижити в концтаборі? Ті, хто займався поточними справами, ті, хто знайшов сенс залишатися живим. От і ми, маючи діточок, розважаємо їх, як можемо: малюємо на паркані, робимо фонтан зі звичайних розбризкувачів, катаємо по місту на велосипеді. Посадили картоплю, огірки, перець, помідори, щоб було, що їсти і з чим потім відзначати перемогу. Я посадила маленький газон, завжди мріяла про нього і в хвилини, коли дуже тяжко, стрижу його ножицями. Спробуйте, відволікає від усього. В перші дні, щоб не здуріти, робили мега генеральні прибирання, ревізію шаф і всіх закутків. Хочете вірте, хочете ні, а в той час, як сусіди заклеювали вікна скотчем, ми мили їх, бо вікна повинні бути чистими і в кімнатах світліше. Рятує мене від депресії вишивання, років 10 не вишивала. Якось так і живемо, здоровий глузд не втратили.
Фото: Ілюстративне фото, Unsplash
Чи було у вас хоча б раз відчуття, що вас кинули, що про людей в окупації не говорять?
Ми всі люди і почуття розпачу, непотрібності ми відчували. Особливо гостро почуття покинутості з'явилися після, не зовсім продуманих, фраз відомих діячів. Але то хвилинна слабкість. Ми впевнені в перемозі!
Чи вистачає сьогодні базових речей: ліків, продуктів?
Однозначно не вистачає. Продукти є, щось з власного городу, чимось друзі пригостили, можна навіть українські знайти, якщо добре пошукати, не в такому асортименті і не за тими цінами, як до окупації, але з голоду не помреш. Ліки – це важче, але можливо знайти навіть українські, треба знайти волонтерів або перекупів, домовитись про зустріч, бо зв'язок тільки через домашній інтернет або російську сімку, але ми її принципово ігноруємо. Катастрофічно не вистачає жіночих засобів індивідуальної гігієни, памперсів, дитячих сумішей. Взагалі асортимент продукції зовсім не той, до якого ми звикли. Проблема з готівкою, для декого це бізнес, пропонують зняти готівку за 10-15% від суми.
Фото: Ілюстративне фото
Як вдається заробляти на життя?
На початок війни працював тільки чоловік, я була у декреті. А потім і він залишився без роботи. В кінці березня ми перейшли в режим "витрачаємо те, що відкладали на дах" (я все ж дуже вірю, що буде перемога, а згодом буде і дах). Багато знайомих працюють продавцями, бухгалтерами, фермерами. Багато хто знаходить підробіток: копанка, будівельні роботи, косіння трави. Як на мене, коли є бажання, то вдасться протриматись, питання у тому як довго.
Коли зник звʼязок, як спілкувалися з рідними?
Коли зник зв'язок? А що то таке? Знаєте, ми настільки швидко пристосувалися, у всіх знайомих різні провайдери, тому коли в когось зникає інтернет, то це однозначно привід зустрітися на каву. А якщо серйозно, то важко було перші три-чотири дні, не могли звʼязатися з батьками. Наразі, якщо є домашній інтернет, то все досить непогано.
Фото: Ілюстративне фото
Багато людей почали співпрацювати з окупантами?
Ой, це найболючіше питання. Якщо чесно, я навіть не очікувала, що так багато буде прихильників "руского міра". Якщо тверезо: ну хай ті бабці, які сумують за "свєтлим будущім" (на щастя є і багато адекватних), але коли здорові, реалізовані, щасливі, успішні люди (точніше особи) ідуть на співпрацю, обіймають посади. Я того ніколи не зрозумію, не хочу розуміти. І найгидкіше те, що то не змусили, то просто жага влади (до речі 90% таких – члени партії "Наш край").
Як окупанти поводять себе у Скадовську?
Однозначно всі вони працюють по методичці. На блокпостах: "добрий дєнь, щаслівого путі". На питання дитини: "Що ви тут робите, ідіть геть, не треба війни!", у відповідь:"какая война, здєсь нєт войни". На запитання свекрухи: "Чого по дворах шастаєте, що шукаєте?", відповідь: "іщєм мародьоров, чтоби вас защітіть". На мітингах у березні ох вони були жорстокі. Одразу видно, що їх завдання – придушити бунт у зародку. Ми намагаємося не стикатися з ними, так ми не герої і зовсім не соромно за це, бо жити дуже хочеться. Думаю, всі в курсі місцевих подій і трагічної загибелі молодих хлопців.
Чи вірите, що скоро Скадовськ і всю Херсонщину звільнять від загарбників?
Фото: Ілюстративне фото
Ми дуже чекаємо на ЗСУ!!! Більше ніж матуся чекає народження немовляти, більше ніж наречена на свого коханого, більше ніж земля дощу. Ми віримо у перемогу! Попри величезну надію, якщо нічого не зміниться до вересня, то доведеться виїздити. Бо школа, українська школа, понад усе!
