Серед багатьох злочинів РФ не останнє місто посідає депортація - примусове вивезення людей з місць їхнього проживання, зокрема в глиб окупованих територій або ж до самої Росії. Найбільше від цього потерпають вразливі категорії населення - діти, літні люди та особи з інвалідністю. 35-річний Богдан Кабула з діагнозом ДЦП пережив окупацію та депортацію з Херсонщини до Воронезької області. На щастя, завдяки сумлінній праці українських волонтерів йому вдалось евакуюватись до Норвегії. Історію Богдана дізнались журналісти Skadovsk.city.
Людей вивозили обманом
Богдану Кабулі 35 років. Маючи інвалідність, він з 18 років він проживав у Каховському геріатричному пансіонаті. Там він знаходився і після початку окупації. Чоловік розповідає, все почалось 24-го лютого з вибухів та криків постояльців. Каховку захопили росіяни. З березня по листопад загарбники тероризували у пансіонаті, а згодом вирішили примусово вивезти до Росії.
“Посаду директора зайняла колаборантка Лариса Колос, яка колись працювала у пансіонаті санітаркою. Десь за тиждень до виїзду вона прийшла до нас і сказала “хлопці, якщо хочете виїхати на підконтрольну Україні територію - я вам допоможу”. І всі, хто хотів залишитись, ще сподівались на краще та повірили її словам. В останній день вона пішла до військових та сказала, що є бажаючи їхати до України. Військові прийшли у масках, зі зброєю. Ви розумієте, яка розмова відбулась”.
Окупанти у грубій формі пояснили постояльцям, що на підконтрольну Україні територію їх не відпустять. Обіцянки фейкової директорки виявились брехнею, і вже наступного дня на територію пансіонату заїхали евакуаційні автобуси та кілька машин швидкої допомоги. Людей наказали не випускати з території пансіонату.
“Був прямий наказ - щоб ніхто не вийшов, щоб всі залишалися на місці. Грубо, силою всіх загнали в автобуси. Нам обіцяли, що ми поїдемо до Криму, до Джанкою. Так і було. Але ж, звісно, окупанти не сказали, що потім потягом дві доби нас везтимуть до Воронезької області. Все виявилось суцільною брехнею. І те, що ми їхали у Джанкой, те що нам дадуть право вибору - все це було брехнею”.
Мешканців Каховського геріатричного пансіонату депортували до Воронезької області РФФото: пропагандистські джерела
“Не випускали навіть на вулицю”
Частину депортованих мешканців Каховки окупанти розмістили у пансіонаті Ярки у Воронезькій області. Там проживало близько сотні людей. Попри те, що пансіонат був фактично новий, збудований два роки тому, про комфортні умови проживання довелося тільки мріяти.
“Було видно, що пансіонат будували на скору руку. Були серйозні проблеми з водою - вона була жовта, з піском, іноді її взагалі вимикали, і води ми не бачили тижнями - ані гарячої, ані холодної. Спочатку місцеві працівники ще якось себе стримували, але потім показали свою справжню сутність. Нам розповідали, які ми українці невдячні, що вони, росіяни, врятували нас від війни. Від війни, яку вони самі розв'язали”.
Богдан розповідає, перший місяць перебував у стані шоку. Він не знав, що робити далі і як жити в умовах ізоляції від зовнішнього світу в той час, коли постояльців не випускали навіть на вулицю.
“Нас не випускали навіть в сусідній магазин. Ми постійно перебували у корпусі. Нас лякали коронавірусом, рештою хвороб - це була та мотивація, аби ми сиділи там. Але таке ставлення було не тільки до нас, депортованих, але й до місцевих. Вони навіть не пускали родичів на територію пансіонату. Наприклад, приїхав хтось до дідуся, вони дідуся саджали в ізолятор, родичі за вікном на вулиці стоять, рукою помахали - все, навідали, хай їдуть назад. А про нас взагалі розмови бути не могло. Коли хлопцям була потрібна медична допомога - лікарів чекали по три години, а то і більше”.
Богдан Кабула у НорвегіїФото: Настоящее Время
“Погрозами та оманою нас намагались змусити отримати паспорт РФ”
У перші тижні перебування у РФ, до депортованих постояльців Каховського геріатричного пансіонату приходила міліція та знімала відбитки пальців. Тисками, погрозами та черговою брехнею їх намагались змусити відмовитись від українських документів та зробити російські.
“Я прийшов до їхньої адміністрації та просив повернути мій український паспорт, казав, що не хочу робити російські документи. Місцева влада почала мені погрожувати, що я не маю права відмовлятись, якщо не зроблю документи - то це підсудна справа, мене засудять та посадять у в'язницю. Деяким з тих, кого вивезли, погрожували закрити їх у психіатричній лікарні”.
З допомогою волонтерів організації Helping to leave, яка допомагає евакуюватись депортованим українцям з окупованих територій та РФ, Богдану таки вдалось повернути свій паспорт. Проте погрози з боку росіян не припинились, а навпаки - стали ще гірше.
“Коли я вже забрав паспорт - мене знову почали залякувати. Казали, чи не страшно мені, не відомо які люди тебе заберуть і куди вивезуть. Почали говорити, що на чорний ринок вивезуть, продадуть на органи. Я сказав, що я цього не боюсь, проте боюся залишатись у них в Росії. А куди я поїду - для мене не важливо, аби тільки не у РФ. В останній день вони здались та відпустили мене”.
Евакуація до Норвегії
24 січня п'ятьом людям разом з Богданом вдалось евакуюватись. Вони до останнього моменту не знали, куди вони потраплять. Головне, щоб подалі від Росії, ще раз зауважив Богдан. Кінцевим пунктом для чоловіка виявилось норвезьке місто Берген. Дорога зайняла близько трьох днів і була відносно спокійно.
“Нас ніхто не зупиняв. Тільки зламалось машина від Воронезької області до Москви, а коли їхали з Москви на Пітер - зупинявся потяг. На самому кордоні лише подивились документи, телефони та відпустили. Не дуже хотіли, правда, поки я не почав казати, що в мене ДЦП, що їду на реабілітацію, в мене післяопераційний період - з цими словами вони мене й випустили. Проте я думаю, що якби я казав щось інше - в них був сумнів у погляді”.
У Норвегії українців прийняли добре. Їм видали карти, які підтверджують статус тимчасового громадянина. Наразі вирішується питання стосовно окремого житла та уроків норвезької мови. Кожному призначили особистого лікаря. До України Богдан повертатись не планує.
“Норвегія дала мені все те, що могла б дати Україна, але не дала. В Україні мене зазначили як інваліда 1 групи, і я не маю права ані на навчання, ані на роботу, бо мене утримує держава. В Норвегії все навпаки - немає значення, інвалід чи ні, тут всі мають право на безкоштовну освіту та оплачувану роботу".
