Зі Сходу нашої держави щодня надходять сумні звістки. Вони невпинно нагадують: в Україні йде війна, яку розпочав підступний російський агресор. Війна, яка забирає життя найкращих українців. Війна, яка калічить найкращих українців. Війна…
Саме таке невтішне повідомлення пролунало й 10 вересня 2018 року. 19-річному улянівцю, матросу 36 окремої бригади Олександру Горбачевському снайпер поцілив у голову. Куля пройшла на виліт. Це був нічний бій - наші бійці захищали підступи до Маріуполя.
Хлопця у комі доправили до Дніпра з наскрізним пораненням мозку. Перша, друга, третя операції - всю ніч і весь наступний ранок медики рятували хлопця. Однак їх прогнози були песимістичні - 1% на те, що виживе.
Післяопераційні 8 діб у реанімації були справжньою боротьбою між життям і смертю.
“Я приїхав і ледве з розуму не зійшов. Дивлюсь на нього, а він як космонавт - весь у проводах. Як тільки я взяв його за руку, то все як затріщало, запищало і він почав весь смикатися. Лікар сказав, що то Санька мене відчув, хоча й не бачив” - розповідає нам у розмові дідусь бійця Юрій Дудін.
Дідусь та бабуся Олександра Горбачевського - Юрій Аркадійович та Валентина Василівна Дудіни
Життя перемогло. Сашко вийшов із коми, відкрив очі…
Реабілітація та жага до життя
А далі розпочався довгий реабілітаційний період. Він триває і донині. Де тільки за цей час не був хлопець - і у Дніпрі, і у Вінниці, і у Клевані, і у Львові… А пліч-о-пліч із ним незмінно він - дідусь Юрій Аркадійович.
Якось до хлопця в Клевань особисто приїхав командир 36-ої окремої бригади морської піхоти Віктор Сікоза і вручив заслужену нагороду - орден “За мужність” III ступеня.
Ніхто з лікарів не наважувався давати прогнози чи зможе хлопець ходити та розмовляти. А Олександр пішов. Приїхавши у грудні в госпіталь, уже в лютому зробив перші кроки.
“Спочатку пробували садити, потім приходили дівчата, а потім хлопці і “розтягували” його. То був такий біль, що я не міг на це дивитися і одразу виходив із палати. Потім коляску привезли...А як почав ходити, то це щось неймовірне. Стоїть фізіотерапевт, поряд я, а він встав, бідний, і щонайбільше 5 метрів пройшов. Йому так було боляче, він так зціпив зуби, що аж струйки крові з губ потекли. А він усе одно йшов. Усі дивувалися: як так? Люди роками чекають, щоб був хоч якийсь здвиг”, - пригадує Юрій Аркадійович.
У 2019 році Олександру зробили четверту операцію - із вживлення титанової пластини.
“У нього ж частини голови не було - там все аж фіолетове, розпухше було...Він весь час у мотоциклетному шоломі ходив”, - із болем у серці пригадує дідусь.
Нині в умовах карантину поїхати на реабілітацію Сашко з Юрієм Аркадійовичем не може. Але це абсолютно не зупиняє хлопця.
Він щоденно наполегливо працює над собою. Багато ходить - якось пішки дійшов із Улянівки в Андріївку (а це цілих 7 км!), наступного разу - до Широчанського мосту. І не просто йде на своїх двох - чіпляє собі утяжилителі, по 6 кг на кожну ногу, і з ними долає кілометри.
Також розробляє руки - бере в одну (що постраждала після поранення - Авт.) гантелю в 1 кг, а в іншу - 10 кг. І займається! Ба більше - нещодавно боєць придбав бігову доріжку і вже робить впевнені кроки й на ній.
“Він - настирний. Ще до армії такий був. Поставив собі ціль, і має її досягти” - каже дідусь.
Мрія про власний дім
Ще до служби в армії Олександр мріяв мати власний дім у селі. Хотів займатися городом, жити біля рідних і близьких…
Нещодавно Сашко придбав собі будинок сам. Однак ця будівля не придатна до життя, бо потребує серйозного ремонту. Усі роботи самотужки робить Юрій Аркадійович. Але ж часу не вистачає, фізичні сили вже не ті та й фінансів обмаль.
Давайте допоможемо Герою - людині, якій кожен із нас має завдячувати за мирне небо над головою!
Номер карти Дудіна Юрія Аркадійовича - 5168 7573 2872 4556
