Анастасія Діденко народилася й виросла в Харкові. Там з дитинства ходила на балет. А у 15 років поїхала вчитися у Німеччину, де отримала пропозицію танцювати в балетній трупі театру в Карлсруе (Badisches Staatstheater Karlsruhe).
24 лютого ранок Насті почався з повідомлення від батьків та сестри про те, що Харків атакують ракетами. Тоді дівчина зрозуміла, що не може лишалися осторонь українського лиха і взялася шукати варіанти, як допомогати на відстані. Дізналася, що українці в Карлсруе створили гуманітарний штаб і пішла туди волонтеркою.
Фото: Facebook-сторінка Анастасії Діденко
Волонтерство у пункті гуманітарної допомоги
«Зараз мій день виглядає приблизно так: з 10:00 до 14:00 репетиції в театрі. Потім беру машину в оренду і їду на склад розфасовувати допомогу. Дорога займає 15-20 хвилин, тож я встигаю достатньо попрацювати перед вечірньою репетицією, яка починається о 18:00. Потім або їду ще сортувати, або допомагати старшій сестрі, яка переїхала з Києва з маленьким сином», — розповідає балерина.
Спочатку дівчина ходила на акції в підтримку України. А потім знайшла можливість волонтерити.
«Українці знайшли приміщення — це великий склад, куди можуть під’їхати вантажівки, й почали шукати волонтерів. Спочатку я гортала стрічку новин, була на зв’язку з рідними, які ще лишалися в Харкові, та виходила на акції підтримки. Потім у соцмережах побачила, що потрібні волонтери для сортування гуманітарної допомоги. Одразу пішла туди, запитала, що потрібно робити. Мене поставили на сортування», — згадує Анастасія.
Зараз балерина розкладає гігієнічні товари. Раніше, коли продукції та їжі було дуже багато, сортувала все: їжу, одяг, ліки. З останніми було найтяжче. Вона мала ретельно прочитати назву препарату, зрозуміти його призначення і правильно запакувати.
«Останнім часом я сортую зубні щітки, пасти, мило, пральні порошки... Це вже стало моєю “територією”, де я знаю, що й куди складати, як запаковувати», — додає Анастасія.
На складі здебільшого волонтерять українці. Однак, є й німці.
Спочатку люди приносили надзвичайно багато допомоги. Склад був переповнений продуктами, волонтерів не вистачало.
«Одного разу волонтер із Франції (Карлсруе знаходиться неподалік кордону з Францією - прим. ред.) привіз цілий причіп допомоги на тракторі... Вперші тижні речей було дуже багато, я їздила на склад двічі на добу: вдень між репетиціями та ввечері після них. Було складно, бо потрібно стояти на ногах після повноцінного робочого дня чи спектаклю, але мене тішила думка, що в такий спосіб я теж наближаю перемогу», — згадує Анастасія.
В останні два тижні допомоги надходить вже менше. Хоча потреба в ній не зникла. Окуповані міста звільняють, люди повертаються до зруйнованих домівок чи виїжджають за кордон, відтак росте запит на елементарні речі. Каже: складно розуміти, що тримаєш в руках те, що може допомогти чи бути важливим для когось, і усвідомлювати, що не можна це доставити.
Окрім складу з «гуманітаркою», у Карлсруе місцеві волонтери зустрічають українців, що тікають від війни. Допомагають їм знайти житло та оформити документи. Також влаштовують акції на підтримку України, а щонеділі правлять службу, де моляться за нашу перемогу.
«Хоч і складно вставати щонеділі, але я підіймаю себе з ліжка і йду в церкву. Просто вірю, що коли одночасно миру в молитві просить така кількість людей, то перемога обов’язково станеться», — каже Анастасія.
Театр
У балетній трупі свого театру Анастасія — єдина українка. Її колеги постійно переймаються війною і намагаються допомогти. Дівчині випала нагода в кінці кожного виступу виносити на сцену український прапор. У цей момент глядачі невпинно аплодують.
Анастасія каже, що це — найменше, що вона може зробити зі сцени, але важливо, щоб про Україну не забували.
У самому театрі є ще кілька українців: оперні співаки, музиканти, актори, танцюристи. Тому керівництво влаштувало благодійний концерт. Зібрані кошти перерахували на підтримку України. Свій номер виконала й Анастасія Діденко.
«Концерт був дуже емоційним і чуттєвим. На нього прийшло багато українців, які проживають у місті. Вони всі були у вишиванках і збирали ще окремо пожертви для ЗСУ. Мій номер був одразу після пісні оперної співачки родом з України. Я налаштовувалася танцювати, робила розминку, а тут чую перші ноти “Чорнобривців” і починаю ревіти. Цю пісню дуже любила наша бабуся. Щоразу ми співали її на наших застіллях. Восени бабусю забрав ковід, а тут ця пісня ще й у такому контексті. Було дуже складно зібратися перед своїм номером», — згадує балерина.
У театрі Анастасія не втомлюється розповідати про Україну та подвиги свого народу. Хоче після перемоги приїхати в Харків та бути там, поки його відбудують.
«Уперше я сильно розревілася, коли побачила, як розбомбили центр Харкова. Це — моє місто. Було враження, що та ракета влучила в усі мої спогади. Я виросла в Харкові, виступала там, уже працюючи в Німеччині. Для мене особливі всі ті вулиці, заклади, парки. Тому після перемоги одразу хочу поїхати туди, щоб просто бути там. Не знаю, в який спосіб, але хочу допомагати з відновленням міста», — наголошує Анастасія.
